Арабський алфавіт — Група 1

Арабська абетка, група 1: ا ب ت ث ج ح خ

В арабській абетці 28 літер, і ця перша група охоплює сім. Усі 28 - приголосні; три з них (ا و ي) пишуть ще й довгі голосні «а», «у», «і». Пишуть і читають справа наліво. Більшість літер з'єднується із сусідами з обох боків, тож одна літера має до чотирьох форм: окрему, початкову, серединну й кінцеву.

Писане від руки українське слово теж тримається однією лінією: у прописах першокласник з'єднує «м», «а», «м», «а» в «мама». Арабською так пишуть і в друкованому тексті, а літера, з'єднуючись, помітно змінює вигляд.

Одна форма - різні крапки

Погляньте на таблицю ще раз: ب ت ث мають однаковий обрис, і розрізняють їх лише крапки - одна знизу (ب), дві згори (ت), три згори (ث). Друга родина - ج ح خ: крапка всередині вигину (ج), без крапки (ح), крапка згори (خ). Українська теж знає силу крапок: зітріть дві крапки над «ї» - і «їжак» стане нісенітницею «іжак». Загублена арабська крапка дає інше слово або нісенітницю. Ставте крапки одразу, а не «потім допишу».

Аліф не з'єднується з наступною літерою

Майже всі літери з'єднуються з обох боків. Аліф (ا) чіпляється лише до попередньої літери, праворуч, і ніколи - до наступної. Тому літера після аліфа знову починається з початкової або окремої форми. У بابٌ (бааб, двері) перша ب з'єднана з аліфом, а остання стоїть окремо. Так само поводяться ще п'ять літер (د ذ ر ز و), їх ви побачите в 2-й і 3-й групах. Решта літер цієї групи з'єднується вільно: بَحْث (дослідження) - одна суцільна лінія.

Звуки: що дається легко, а що ні

• خ - майже наше «х» у «хліб», «хата», лише утворене трохи глибше в горлі. خُبْزٌ (хубз) - хліб.
• ج - «дж», як у «джміль» чи «бджола»: один звук, не «д» плюс «ж». У Каїрі кажуть «ґ»: слово جَمَلٌ в новинах звучить «джамаль», а на єгипетській вулиці - «ґамаль». Хто відпочивав у Хургаді, чув саме «ґ».
• ث - в українській такого звука немає. Кінчик язика між зубами, і видихніть «с». Звичайне «с» дає типовий акцент: «салааса» замість ثَلاثَةٌ. Кирилиця в дужках - лише підказка.
• ح - найважчий звук групи. Це не «х» і, що важливо саме для українців, не наше «г». Українське «г» у «гора» дзвінке, у ньому працюють голосові зв'язки, а ح - глухий: стисніть горло й сильно, чисто видихніть, як на окуляри, щоб їх протерти, без хрипу.

ح і خ доводиться розрізняти з першого дня: حالٌ - «стан», а خالٌ - «дядько по матері». У питанні كَيْفَ حالُ خالِكَ؟ («як поживає твій дядько по мамі?») потрібні обидва звуки, і кирилиця «хаал» / «хаал» їх не розрізнить - слухайте запис.

Аліф і хамза

Усередині слова аліф пише довге «а»: بابٌ. Українська голосних не скорочує, але й довжини не розрізняє: «брат» і «браат» для нас одне слово. В арабській довге «а» змінює значення, тож тягніть його вдвічі довше. На початку слова аліф - підставка для хамзи (ء), короткої зупинки в горлі, яку ви чуєте в «а-а!» чи в «не-а»: أَخٌ (ах, брат), أَنا (ана, я).

Назви «аліф» і «ба» походять від тих самих фінікійських літер, що й грецькі «альфа» та «бета», які склалися в українське слово «алфавіт».