Огласовки та діакритика

Огласовки: харакат

Арабські літери - приголосні, а ا و ي пишуть ще й довгі голосні. Короткі голосні «а», «у», «і» літерами не пишуться взагалі: це маленькі значки над приголосною або під нею - حَرَكات (харакаат, «рухи»). Ще три знаки доповнюють набір: сукун (голосного немає), шадда (подвоєння) і танвін (закінчення на «-н»).

Ось головна відмінність від української. У слові «молоко» шість літер, і три з них - голосні. У كَتَبَ («він написав») три літери - ك ت ب, а три «а» - значки над ними.

Короткий і довгий - різні слова

Короткий голосний - лише значок; довгий - зазвичай значок плюс літера: фатха + ا = довге «а», дамма + و = довге «у», касра + ي = довге «і». Виняток - маленький вертикальний аліф у هٰذا і ذٰلِكَ: довге «а» без жодної літери. Довжина змінює зміст: جَمَلٌ (джамаль) - «верблюд», جَمالٌ (джамааль) - «краса»; كَتَبَ - «він написав», كاتِبٌ - «письменник».

Українцеві тут одне легше, а друге важче. Легше - чистота: ми не «ковтаємо» ненаголошених голосних, «молоко» звучить як «молоко», і арабське коротке «а» ви вимовите ясно. Важче - довжина: в українській вона не розрізняє слів, тож ухо її просто не помічає. Тягніть довгий голосний удвічі довше, ніж здається природним.

Сукун: приголосний «відпочиває»

Кружечок сукуна каже, що після приголосного голосного немає: قَلْبٌ - кал-б, بَيْتٌ - бай-т. Сама назва означає «спокій».

Шадда: вимовте двічі

Шадда (маленький значок над літерою, схожий на «ш») означає, що літера пишеться один раз, а звучить двічі, з затримкою: مُعَلِّمٌ - му-ал-лім, а не му-а-лім. Подвоєні приголосні вам добре знайомі: «знання», «життя», «Ганна». Різниця в тому, що українська пише дві літери, а арабська - одну зі значком. І шадда змінює зміст: دَرَسَ (дараса) - «він навчався», دَرَّسَ (дарраса) - «він викладав».

Танвін: закінчення на «-н»

Подвоєний значок у кінці іменника чи прикметника додає «-н»: كِتابٌ (кітаабун), كِتاباً (кітаабан), كِتابٍ (кітаабін). Три голосні - це три відмінкові закінчення: називний «-у», знахідний «-а», родовий «-і». Після семи українських відмінків три арабські здаються відпочинком, а в розмовній мові їхніх закінчень майже не вимовляють. «-н» здебільшого показує неозначеність: «якась книжка». Артиклів українська не має, тож прислухайтеся саме до цього «-н». Форма на «-ан» пишеться з додатковим аліфом (شُكْراً, шукран), крім слів на ة (مَدينَةً), на ى (مَقْهًى) і зазвичай на ـاء (ماءً). Коли з'являється артикль, танвін зникає: الكِتابُ - «(та сама) книжка». Багато імен зберігають його, хоч і означені (مُحَمَّدٌ), а деякі слова не приймають його ніколи. У кінці фрази коротке закінчення зазвичай не вимовляють: هٰذا كِتابٌ читається «хааза кітааб».

Інші знаки

Хамза (ء) - зупинка в горлі, як у «не-а»; мадда (آ) - хамза з довгим «а», як у آخِرٌ («останній»); маленький вертикальний аліф (ـٰ) пише довге «а» в кількох частих словах: هٰذا, ذٰلِكَ, اللّٰه.

Читання без огласовок

У газетах, на вивісках, у романах і на сайтах харакат не ставлять. Повну огласовку ви побачите в Корані, дитячих книжках і підручниках на кшталт цього курсу. Літери كتب без значків можуть бути كَتَبَ («він написав»), كُتُبٌ («книжки») або كُتِبَ («було написано»), і читач вирішує з контексту та за моделлю слова.

Щось подібне український читач уже вміє. Наголосів у звичайному тексті не ставлять, а «замок» може бути і за́мком, і замко́м: у реченні «Ми оглянули старий замок у Кам'янці» ви ні на мить не вагаєтеся. Арабський читач робить те саме, тільки з усіма короткими голосними одразу. Тому вчіть кожне слово з огласовкою: моделі, які ви засвоїте, згодом дозволять читати без неї.