Майбутній час в арабській: سَـ або سَوْفَ перед теперішнім часом (سَأَكْتُبُ، سَوْفَ أَكْتُبُ), чи є різниця між «близьким» і «далеким» майбутнім, заперечення з لَنْ (لَنْ أَذْهَبَ) і «буде» - سَيَكونُ.
Я можу розповісти про свої плани й про те, що буде, - завтра, наступного тижня, цього літа, - сказати з لَنْ, чого я робити не буду, і відповісти на запрошення: سَآتي إِنْ شاءَ اللّٰهُ.
Подивіться на ці приклади. Чи можете ви помітити граматичну закономірність?
سأكتبُ رسالةً غداً.
Я напишу листа завтра.
سوف أذهبُ إلى مصر.
Я поїду до Єгипту.
سنسافرُ الأسبوع القادم.
Ми поїдемо наступного тижня.
سوف يتعلّمون العربية.
Вони вивчатимуть арабську.
Зверніть увагу на виділені частини. Що у них спільного?
Окремої відміни майбутнього часу в арабській немає. Беруть теперішній час і ставлять перед ним سَـ - разом із дієсловом - або окреме слово سَوْفَ (сауфа): أَكْتُبُ - «пишу», سَأَكْتُبُ або سَوْفَ أَكْتُبُ - «напишу», «писатиму». Більше нічого не змінюється: префікс особи й закінчення лишаються як у теперішньому.
Українцеві цей механізм ближчий, ніж здається. Наше «писатиму» теж приліплює показник майбутнього до самого дієслова, тільки ззаду: писати-му, писати-меш. Арабська ліпить його спереду: са-актубу. Але вибирати, як ми, між «напишу», «писатиму» й «буду писати» арабській не треба: سَأَكْتُبُ покриває всі три. І жодного «буду» з інфінітивом: інфінітива в арабській немає, після سَوْفَ іде готова форма з префіксом особи.
| سَأَذْهَبُ - я піду | سَنَذْهَبُ - ми підемо |
| سَتَذْهَبُ - ти підеш (чоловікові) | سَتَذْهَبونَ - ви підете (кільком людям) |
| سَتَذْهَبينَ - ти підеш (жінці) | سَيَذْهَبونَ - вони підуть |
| سَيَذْهَبُ - він піде | سَتَذْهَبُ - вона піде |
سَـ зберігає першу літеру дієслова, тому при «я» хамза лишається на письмі: سَـ + أَكْتُبُ = سَأَكْتُبُ (са-актубу). Зверніть увагу й на سَتَذْهَبُ: як і в теперішньому часі, це і «ти підеш» (чоловікові), і «вона піде».
Обидва означають «буду, буде». У багатьох підручниках написано, що سَـ - найближче майбутнє, а سَوْفَ - віддалене. Так уважали старі арабські граматисти, але сучасна мова цієї різниці не тримає, а граматика Райта просто називає سَـ короткою формою سَوْفَ. На практиці سَـ - звичайний вибір і в новинах, і в офіційному мовленні (розмовні діалекти мають для майбутнього інші показники, як-от حَـ чи رَحْ); سَوْفَ, окреме слово, часто трапляється в писемній мові та промовах. Беріть سَـ - не помилитеся.
Як і в українському «Завтра я їду до Львова», арабський теперішній час зі словом «завтра» часто вже говорить про майбутнє: أُسافِرُ غَداً - «завтра їду». سَـ просто робить майбутнє явним.
Українською майбутнє заперечують тим самим «не»: «не напишу», «не писатиму». В арабській майбутнє має свою частку - لَنْ, і вона заміняє سَـ, а не приєднується до неї. Після لَنْ дієслово змінює форму: кінцеве -у переходить у -а, закінчення -уна та -іна втрачають «н».
Ніколи *لَنْ سَأَذْهَبُ і ніколи لا перед формою із سَـ: це прямий перенос українського «не» туди, де в арабській своя частка. Подекуди трапиться سَوْفَ لا + теперішній час, але стандартне заперечення майбутнього - لَنْ.
Майбутнє від كانَ - سَيَكونُ, і присудок при ньому в знахідному, як після كانَ: سَيَكونُ الجَوُّ بارِداً - «буде холодно». Тут знову допомагає українська: «Він буде лікарем» - після «буде» орудний, а в арабській після سَيَكونُ знахідний: سَيَكونُ طَبيباً. «У мене буде» - سَيَكونُ عِنْدي.
Розмову про майбутнє арабською дуже часто завершують словами إِنْ شاءَ اللّٰهُ - «якщо Бог захоче»; їх кажуть і віруючі, і невіруючі: سَأَراكَ غَداً إِنْ شاءَ اللّٰهُ - «побачимося завтра, як Бог дасть». Найближче наше - «дасть Бог» чи «як Бог дасть», так сказали б дідусь або бабуся. Найчастіше це згода, а наскільки тверда, підкажуть тон і ситуація.
Застосуйте цю граматику у вправах курсу A1
Вправи для практикиسأكتبُ رسالةً غداً.
Я напишу листа завтра.
سَـ + أكتبُ («пишу») = سأكتبُ («напишу»). سَـ приростає прямо до дієслова, як -му в українському «писатиму», тільки з іншого боку.
سوف أذهبُ إلى مصر.
Я поїду до Єгипту.
سوف - окреме слово, не злите з дієсловом. أذهبُ лишається у формі теперішнього часу. Старі граматисти вважали, що سوف вказує на віддаленіше майбутнє, ніж سَـ, але в сучасній мові вони взаємозамінні.
سنسافرُ الأسبوع القادم.
Ми поїдемо наступного тижня.
سَـ + نسافرُ («подорожуємо») = سنسافرُ. Префікс «ми» (نـ) з теперішнього часу лишається на місці. الأسبوع القادم - «наступного тижня», без прийменника, як і в українському.
سوف يتعلّمون العربية.
Вони вивчатимуть арабську.
سوف + يتعلّمون («вони вчать»): форма множини теперішнього часу після سوف не змінюється. Українською тут природно «вивчатимуть» або «будуть вивчати» - арабській вистачає однієї форми.
سَنَقْضي رَمَضانَ هٰذا العامَ عِنْدَ جَدَّتي في الإِسْكَنْدَرِيَّةِ.
Цього року ми проведемо Рамадан у бабусі в Александрії.
سَـ + نَقْضي «проводимо» = سَنَقْضي «проведемо». Форма теперішнього часу з префіксом «ми» (نَـ) не змінюється. هٰذا العامَ «цього року» - обставина часу без прийменника, так само як українське «цього року» в родовому без прийменника.
لَنْ أَشْرَبَ القَهْوَةَ بَعْدَ العَصْرِ، وَإِلّا فَلَنْ أَنامَ.
Після пообідньої молитви я не питиму кави, бо інакше не засну.
لَنْ - «не буду». Вона заміняє سَـ, а дієслово після неї закінчується на -а: أَشْرَبَ، أَنامَ. Після وَإِلّا «інакше» частину з لَنْ відкриває частка فَـ: فَلَنْ أَنامَ. العَصْر - пообідня молитва; «після асру» - звичайний спосіб назвати час дня, як наше «по обіді».
- هَلْ سَتَأْتي إِلى العُرْسِ؟ - نَعَمْ، سَآتي إِنْ شاءَ اللّٰهُ.
- Ти прийдеш на весілля? - Так, прийду, якщо Бог дасть.
سَتَأْتي - «ти прийдеш» (чоловікові), سَآتي - «я прийду»: سَـ + آتي. Відповідь завершують слова إِنْ شاءَ اللّٰهُ - тут це привітне «так».
سَيَكونُ الجَوُّ بارِداً في عَمّانَ غَداً.
Завтра в Аммані буде холодно.
سَيَكونُ - майбутнє від كانَ, тому присудок у знахідному: بارِداً (барідан). Дослівно «погода буде холодна»; українське «буде холодно» обходиться без підмета.
Перевірка для цієї теми готується
Готові підказки безкоштовні
Практикувати в курсі
Застосуйте цю граматику у вправах курсу A1