Як сказати «треба» арабською: незмінне يَجِبُ, أَنْ із підрядним способом, особа при عَلى (عَلَيَّ أَنْ) і різниця між يَجِبُ أَلّا та لا يَجِبُ أَنْ.
Я можу сказати, що мені й іншим треба або не можна робити і що щось не обов'язково, за допомогою يَجِبُ أَنْ і عَلَيَّ أَنْ.
Подивіться на ці приклади. Чи можете ви помітити граматичну закономірність?
يَجِبُ أَنْ نَسْتَيْقِظَ قَبْلَ الفَجْرِ لِلسُّحورِ.
Нам треба встати до світанку, на сухур.
يَجِبُ أَنْ تَخْلَعَ حِذاءَكَ قَبْلَ دُخولِ المَسْجِدِ.
Перед входом до мечеті тобі треба зняти взуття.
عَلَيَّ أَنْ أَشْتَرِيَ الخُبْزَ مِنَ الفُرْنِ قَبْلَ المَغْرِبِ.
Мені треба купити хліб у пекарні до заходу сонця.
لا يَجِبُ أَنْ تَلْبَسي فُسْتاناً طَويلاً، الحَفْلَةُ بَسيطَةٌ.
Довгу сукню вдягати не обов'язково, свято просте.
Зверніть увагу на виділені частини. Що у них спільного?
يَجِبُ означає «треба, необхідно» і за особами не змінюється ніколи, як і українське безособове «треба». Особа сидить у дієслові після أَنْ («щоб»):
| Звичайний теперішній | Після يَجِبُ أَنْ |
|---|---|
| أَذْهَبُ - я йду | يَجِبُ أَنْ أَذْهَبَ - мені треба йти |
| تَذْهَبُ - ти йдеш (ч) | يَجِبُ أَنْ تَذْهَبَ - тобі треба йти (ч) |
| تَذْهَبينَ - ти йдеш (ж) | يَجِبُ أَنْ تَذْهَبي - тобі треба йти (ж) |
| يَذْهَبُ - він іде | يَجِبُ أَنْ يَذْهَبَ - йому треба йти |
| تَذْهَبُ - вона йде | يَجِبُ أَنْ تَذْهَبَ - їй треба йти |
| نَذْهَبُ - ми йдемо | يَجِبُ أَنْ نَذْهَبَ - нам треба йти |
| تَذْهَبونَ - ви йдете | يَجِبُ أَنْ تَذْهَبوا - вам треба йти |
| يَذْهَبونَ - вони йдуть | يَجِبُ أَنْ يَذْهَبوا - їм треба йти |
Після أَنْ дієслово стоїть у підрядному способі (المُضارِعُ المَنْصوبُ): кінцеве -у стає -а (تَذْهَبُ - تَذْهَبَ), а закінчення -іна та -уна втрачають ن (تَذْهَبينَ - تَذْهَبي, تَذْهَبونَ - تَذْهَبوا, з німим аліфом на письмі). У мовленні кінцевий голосний часто зникає, тож зміна важлива насамперед для читання й письма.
Українська після «треба» ставить інфінітив: треба йти. Арабська інфінітива не має і каже «треба, щоб я пішов» - конструкція, яку українська теж знає, а в арабській вона основна. Те саме أَنْ + підрядний спосіб іде після أُريدُ أَنْ (я хочу) та يُمْكِنُ أَنْ (можна).
На рівні A1 будуйте речення з أَنْ + дієслово з особою. Але на табличках та в інструкціях трапиться й друга модель, يَجِبُ + віддієслівний іменник: يَجِبُ ارْتِداءُ الكِمامَةِ - «обов'язкове носіння маски».
Особу приєднують до прийменника عَلى, «на»: يَجِبُ عَلَيَّ أَنْ أَذْهَبَ або просто عَلَيَّ أَنْ أَذْهَبَ - «на мені йти», мені треба йти. Логіка та сама, що в «на мені відповідальність».
| عَلَيَّ - на мені | عَلَيْنا - на нас |
| عَلَيْكَ - на тобі (ч) | عَلَيْكُمْ - на вас |
| عَلَيْكِ - на тобі (ж) | عَلَيْهِمْ - на них |
| عَلَيْهِ - на ньому | عَلَيْها - на ній |
Дієслово після أَنْ однаково несе особу: عَلَيْكِ أَنْ تَسْتَريحي - тобі (ж) треба відпочити.
Українська розводить «не можна» і «не треба, не обов'язково» різними словами. Арабська має одне дієслово й розрізняє їх місцем لا:
Застереження щодо живої мови: так розрізняє ретельна, нормативна мова. У газетах, на табличках і в розмові لا يَجِبُ أَنْ дуже часто вживають саме як «не можна». Тож, коли забороняєте, пишіть يَجِبُ أَلّا - його не прочитають інакше, а «не обов'язково» однозначно передає لَيْسَ عَلَيْكَ أَنْ. Натрапивши на لا يَجِبُ أَنْ у тексті, орієнтуйтеся на контекст.
Застосуйте цю граматику у вправах курсу A1
Вправи для практикиيَجِبُ أَنْ نَسْتَيْقِظَ قَبْلَ الفَجْرِ لِلسُّحورِ.
Нам треба встати до світанку, на сухур.
يَجِبُ за особами не змінюється, особа - у дієслові: نَسْتَيْقِظَ, «ми прокинемося». Після أَنْ кінцевий голосний -а замість -у. Сухур - їжа перед світанком у рамадан, до початку посту.
يَجِبُ أَنْ تَخْلَعَ حِذاءَكَ قَبْلَ دُخولِ المَسْجِدِ.
Перед входом до мечеті тобі треба зняти взуття.
تَخْلَعَ - «ти (ч) знімаєш» після أَنْ. Українська сказала б «треба зняти» з інфінітивом; в арабській інфінітива немає, особа входить у дієслово: «треба, щоб ти зняв».
عَلَيَّ أَنْ أَشْتَرِيَ الخُبْزَ مِنَ الفُرْنِ قَبْلَ المَغْرِبِ.
Мені треба купити хліб у пекарні до заходу сонця.
عَلَيَّ, «на мені», називає того, хто мусить: мені треба. Дієслово після أَنْ теж несе особу: أَشْتَرِيَ. المَغْرِب тут - вечірня молитва на заході сонця, звичний спосіб сказати «до заходу сонця».
لا يَجِبُ أَنْ تَلْبَسي فُسْتاناً طَويلاً، الحَفْلَةُ بَسيطَةٌ.
Довгу сукню вдягати не обов'язково, свято просте.
لا перед يَجِبُ знімає обов'язок: «не обов'язково», а не заборона. Жіноча форма تَلْبَسينَ після أَنْ втрачає ن: تَلْبَسي. Так читає норма; у пресі لا يَجِبُ أَنْ часто означає «не можна», і тут усе вирішує контекст: свято просте. Цілком однозначно було б لَيْسَ عَلَيْكِ أَنْ تَلْبَسي.
يَجِبُ أَلّا تَأْكُلَ بِيَدِكَ اليُسْرى.
Їсти лівою рукою не можна.
أَلّا - це أَنْ + لا одним словом. Заперечення стоїть після أَنْ, просто перед дієсловом: «треба, щоб ти не їв», тобто «не можна». За арабським столом їдять правою рукою.
يَقولُ الطَّبيبُ: يَجِبُ أَنْ تَشْرَبوا ماءً كَثيراً في صَيْفِ الرِّياضِ.
Лікар каже: улітку в Ер-Ріяді вам треба пити багато води.
Звертаються до кількох людей: تَشْرَبونَ після أَنْ стає تَشْرَبوا. ن відпадає, на письмі з'являється німий аліф. Українською - «вам треба пити».
Перевірка для цієї теми готується
Готові підказки безкоштовні
Практикувати в курсі
Застосуйте цю граматику у вправах курсу A1