Наказовий спосіб

اُكْتُبْ! - як будується наказ

Український наказовий спосіб утворюється від основи теперішнього часу: «пиш-уть» - «пиши», «чита-ють» - «читай». Арабський теж будується від теперішнього часу, від форми «ти». Візьміть تَكْتُبُ «ти пишеш», приберіть кінцевий голосний (تَكْتُبْ) і префікс تَـ. Лишиться كْتُبْ - слово, що починається з двох приголосних поспіль. Так арабське слово починатися не може, тож попереду з'являється допоміжний голосний, на письмі - на алифі: اُكْتُبْ (уктуб) - «пиши!»

«У» чи «і»?

Правило одне: якщо в основі голосний «у», допоміжний теж «у»; в усіх інших випадках - «і». Допоміжним голосним «а» не стає; «а» на початку أَرْسِلْ - це власна хамза дієслова.

Чоловікові, жінці, кільком

Тут українському вуху доведеться перелаштуватися. Наше «іди» не знає, кому його сказано - Оксані чи Петрові; зате ми розрізняємо «іди» та «ідіть», зокрема з ввічливості до однієї людини. Арабська влаштована навпаки: ввічливого «ви» для однієї людини в повсякденному мовленні немає, а стать співрозмовника, якщо він один, наказ видає завжди (двом, чоловікам чи жінкам, кажуть однаково: اُكْتُبا). Закінчення ті самі, що в теперішньому часі: -і жінці, -у кільком (на письмі з німим алифом).

Продавець скаже Фатімі اِذْهَبي, а Юсуфові - اِذْهَبْ, і обидва прозвучать однаково ввічливо. Тому в перекладі ми пишемо то «іди», то «ідіть» - за ситуацією, а не за арабською формою. І ще одне полегшення: українському наказу потрібен вид - «пиши» чи «напиши», «читай» чи «прочитай». Арабському ні: اُكْتُبْ - і те, і те.

Без допоміжного голосного

Якщо після префікса лишається основа, що починається з голосного, нічого додавати не треба. Так поводяться чимало частих дієслів: تُسافِرُ - سافِرْ «їдь», تَتَفَضَّلُ - تَفَضَّلْ «прошу, проходьте, частуйтеся», تُساعِدُ - ساعِدْني «допоможи мені». Зауважте: українське «допоможи мені» з давальним, а арабське закінчення -ні - це «мене». Дієслова на кшталт أَرْسَلَ зберігають свою хамзу з «а»: أَرْسِلْ «надішли». А кілька найчастіших дієслів короткі, їх краще запам'ятати як окремі слова: قُلْ «скажи», خُذْ «візьми», كُلْ «їж», قِفْ «стій», لُفَّ «поверни», اِمْشِ «іди пішки».

«Не пиши!»

Українською заборона - просто «не» перед наказом: «не пиши», «не йди». В арабській так не можна: перед наказом لا не ставлять. Заборону будують із لا і дієслова теперішнього часу без кінцевого голосного: لا تَكْتُبْ - дослівно «не пишеш», لا تَذْهَبي - «не йди» (жінці), لا تَنْسَوْا - «не забудьте» (кільком). Помилка *لا اُكْتُبْ - прямий перенос українського «не пиши». Відомий приклад - слова з Корану لا تَحْزَنْ إِنَّ اللّٰهَ مَعَنا - «не журися, Аллах із нами».

У фразі

• Допоміжний голосний після іншого слова зникає: وَاكْتُبْ читається «вактуб».
• Перед الـ кінцевий сукун переходить в «і», щоб слова з'єдналися: اِفْتَحِ البابَ - «відчини двері», خُذِ الشّارِعَ الثّانِيَ - «поверніть на другу вулицю».
• Сам по собі наказ в арабській не грубий. Додайте مِنْ فَضْلِكَ (чоловікові) чи مِنْ فَضْلِكِ (жінці) - «будь ласка», або почніть із لَوْ سَمَحْتَ, як з нашого «будьте ласкаві», і прохання прозвучить цілком чемно.