Теперішній час

المُضارِعُ - теперішній час

В українському теперішньому часі особа сидить у кінці дієслова: «пиш-у, пиш-еш, пиш-е, пиш-емо, пиш-уть», і, читаючи, ви за звичкою дивитеся на хвіст. Арабська переносить особу на початок слова, у префікс, а три літери кореня ك ت ب лишаються посередині. Закінчення теж є: у цій таблиці - у трьох форм.

Дивіться на першу літеру

Усю роботу виконують чотири префікси: أ - «я», ت - «ти» і «вона», ي - «він» і «вони», ن - «ми». Розрізняти їх допомагають крапки: у ت дві зверху, у ي дві знизу, у ن одна зверху. Привчіть око починати з першої літери дієслова, а не з кінця.

Одна форма на двох

تَكْتُبُ означає і «ти пишеш» (чоловікові), і «вона пише». Українській такий збіг знайомий, тільки в минулому часі: «Ти писала?» і «Вона писала» - одна форма «писала», і розрізняємо ми їх за займенником і ситуацією. В арабській те саме відбувається в теперішньому.

«Ти» чоловіче і «ти» жіноче

Українське дієслово показує рід «ти» лише в минулому: «ти писав» - «ти писала»; а «ти пишеш» однакове для всіх. Арабська розрізняє і в теперішньому: чоловікові - تَكْتُبُ, жінці - تَكْتُبينَ. Тому Фатіму питають ماذا تَدْرُسينَ؟ - «що ти вивчаєш?», а не ماذا تَدْرُسُ. Сказати жінці форму без ـينَ - типова помилка україномовних: наше «ти» в теперішньому роду не знає.

Голосний усередині - частина слова

Голосний після другої літери кореня в різних дієслів різний, і його запам'ятовують разом із дієсловом: يَكْتُبُ (у), يَذْهَبُ (а), يَجْلِسُ (і). Так само українською запам'ятовують, що «пишеш», але «говориш». Підказка: якщо в корені горловий звук, голосний зазвичай «а»: يَفْتَحُ «відчиняє», يَذْهَبُ «іде». Словник подає обидві форми одразу: كَتَبَ يَكْتُبُ.

Одна форма - і «пишу», і «пишу зараз»

Тут вам пощастило: українське «пишу» теж означає і «пишу взагалі», і «пишу просто зараз», і арабське أَكْتُبُ влаштоване так само. Майбутній час утворює префікс سَـ або слово سَوْفَ перед тією самою формою: سَأَكْتُبُ - «писатиму, напишу». Це одне слово, як і українське «писатиму», а не «буду» з інфінітивом. Заперечення - لا перед дієсловом: لا أَكْتُبُ - «не пишу».

Займенник можна пропустити

Оскільки префікс уже назвав особу, займенник зазвичай не кажуть: أَسْكُنُ في دِمَشْقَ - «живу в Дамаску». Українська в теперішньому робить те саме: «Пишу листа», «Іду додому». Займенник додає наголос, як «Це я пишу»: أَنا أَكْتُبُ، وَهُوَ يَقْرَأُ. А от ставити займенник поруч із чужою формою не можна: *أَنا يَكْتُبُ - це «я пише».

Що чути

Під час читання кінцеве «у» вимовляють: «актубу»; у живому мовленні його часто ковтають: «актуб». У деяких частих дієслів префікс звучить з «у», а не з «а»: أُريدُ «хочу», يُحِبُّ «любить». Літери префіксів ті самі, змінюється лише голосний.