Займенники-додатки

رَأَيْتُهُ - «я бачив його» одним словом

Українською «його», «її», «мене» - окремі слова, і стояти вони можуть по-різному: «Я бачив його», «Я його бачив». В арабській займенник-додаток має одне місце - у кінці дієслова, і пишеться разом із ним: رَأَيْتُ - «я бачив», رَأَيْتُهُ - «я бачив його». Це ті самі закінчення, що й присвійні на іменнику (كِتابُهُ - «його книжка»), з одним винятком: «мене» - це -ні, а не -і.

Українцеві це ближче, ніж здається. Наше «її» вже працює на два фронти: «її книжка» і «я бачу її». Арабські закінчення роблять так в усіх особах: ـها - і «її книжка» (كِتابُها), і «бачу її» (أَراها); ـنا - і «наш», і «нас». Там, де українська розрізняє «наш» і «нас», арабська обходиться одним закінченням.

Вирішує не відмінок, а дієслово

Подивіться на таблицю: українською «допоміг мені» - давальний, «бачив мене» - знахідний. Арабській український відмінок не указ: ساعَدَ «допомагати» бере додаток прямо, і виходить ساعَدَني, дослівно «допоміг мене». А «зателефонувати мені» - اِتَّصَلَ بي, через прийменник بِـ, бо так керує арабське дієслово. Дивіться не на те, якого відмінка просить українське дієслово, а на те, чого просить арабське.

Чому -ні, а не -і?

На іменнику «мій» - це -і: كِتابي. На дієслові просте -і «проковтнуло» б його кінцевий голосний, тому перед ним стає «захисне» н: ساعَدَني (са'адані), يَعْرِفُني - «він знає мене». Арабські граматисти так його й називають - «захисний нун», نونُ الوِقايَةِ.

На прийменниках

Прийменники беруть ті самі закінчення, але «мене, мені» на них - просте -і: لي - «мені, у мене», مَعي - «зі мною», بي - «мною, в мені», لَكَ، مَعَها، عَلَيْنا. Лише مِنْ і عَنْ подвоюють своє «н»: مِنّي - «від мене», عَنّي - «про мене».

-гу чи -гі?

Після «і», довгого «і» та «ай» закінчення на ه змінюють «у» на «і»: بِهِ، فيهِ، عَلَيْهِ، إِلَيْهِمْ. Після інших звуків лишається «у»: مِنْهُ، رَأَيْتُهُ، أَعْرِفُهُمْ. Звук ه - легкий глухий видих; наше дзвінке «г» у «гора» для нього заважке, вимовляйте його легше.

Одне місце - одразу після дієслова

• Займенник стоїть одразу після дієслова з його закінченням, раніше за все інше: أَعْرِفُها مُنْذُ الطُّفولَةِ - «я знаю її з дитинства». Українське «я її з дитинства знаю» порядку не підкаже.
• Додаток-іменник його заміняє, разом вони не стоять: رَأَيْتُ أَحْمَدَ або رَأَيْتُهُ, але не *رَأَيْتُهُ أَحْمَدَ.
• Деякі закінчення дієслова перед займенником змінюються: كَتَبْتُمْ + -гу дає كَتَبْتُموهُ - «ви написали його». Поки що досить це впізнавати.

Додаток попереду: إِيّا

Щоб винести займенник-додаток наперед і виділити його, арабська чіпляє його до слова-носія إِيّا. Найвідоміший приклад - у «Фатісі», першій сурі Корану: إِيّاكَ نَعْبُدُ - «Тобі єдиному поклоняємося». Українська виділяє таке слово порядком і наголосом («Тобі поклоняємося»), арабська - окремою формою.