Іменне речення в арабській: підмет (مُبْتَدَأ) + присудок (خَبَر) без дієслова «бути» в теперішньому часі - أَنا طالِبٌ, البَيْتُ كَبيرٌ. Як артикль показує межу, узгодження, займенник-зв'язка, присудок попереду, كانَ і لَيْسَ.
Я можу описувати людей, місця й речі простими реченнями без дієслова (البَيْتُ كَبيرٌ، أَنا مِنْ مِصْرَ), казати, де що розташоване, і за артиклем відрізняти речення від словосполучення.
Подивіться на ці приклади. Чи можете ви помітити граматичну закономірність?
البَيْتُ كَبير
Дім великий
الطَّقْسُ جَميل
Погода прекрасна
هِيَ مِن لُبنان
Вона з Лівану
السَّيّارَةُ جَديدَة
Машина нова
Зверніть увагу на виділені частини. Що у них спільного?
Арабська граматика поділяє речення за першим словом. Іменне починається з іменника чи займенника, дієслівне - з дієслова. Іменне речення має дві частини: مُبْتَدَأ (мубтада', підмет, дослівно «те, з чого починають») і خَبَر (хабар, присудок, «новина» про нього). Дієслова «бути» в теперішньому часі між ними немає взагалі.
| Арабською | Дослівно | Переклад |
|---|---|---|
| أَنا طَبيبٌ | я лікар | Я лікар. |
| البَيْتُ كَبيرٌ | будинок великий | Будинок великий. |
| سامي في المَطْبَخِ | Самі на кухні | Самі на кухні. |
| القاهِرَةُ مَدينَةٌ كَبيرَةٌ | Каїр місто велике | Каїр - велике місто. |
Погляньте на стовпчик «дослівно»: це вже звичайна українська. Ми теж не кажемо «є» в теперішньому часі: «Я лікар», «Будинок великий», «Мама вдома». Речення на кшталт «Він є студентом» мовознавці вважають калькою, і правильніше без «є». Тож не шукайте арабського «є» чи «являється» в простих фразах - його немає, як і в доброму українському реченні. Англійцям і німцям тут доводиться переучуватися, а вам - ні.
Присудком може бути прикметник, іменник, сполучення з прийменником (في المَطْبَخِ - «на кухні») або слово на кшталт هُنا («тут»): الفُنْدُقُ هُنا - «готель тут».
А ось чого в українській немає. Українською «великий будинок» і «Будинок великий» розрізняє порядок слів: прикметник перед іменником - словосполучення, після - присудок. В арабській прикметник завжди стоїть після іменника, і цю роботу виконує артикль:
Отже, три форми там, де в нас дві. Тому підмет зазвичай означений (з ال, власна назва, займенник або слово з присвійним закінченням), а присудок - неозначений. Обидва стоять у називному відмінку, із закінченням «-у».
Як і в українській, прикметник-присудок узгоджується з підметом у роді й числі: البَيْتُ جَديدٌ - «будинок новий», السَّيّارَةُ جَديدَةٌ - «машина нова». Тільки рід береться з арабського слова: المَدينَةُ كَبيرَةٌ - «місто велике», хоча «місто» в нас середнього роду, а арабське مَدينَة - жіночого. Множина речей узгоджується як жіночий рід однини - це правило буде згодом.
Якщо й присудок означений, між частинами часто вставляють займенник, щоб друге слово не злилося з першим в одне сполучення: القاهِرَةُ هِيَ عاصِمَةُ مِصْرَ - «Каїр - столиця Єгипту». هٰذا هُوَ البَيْتُ - «це і є той будинок». Українська в такому разі ставить на письмі тире між двома іменниками - «Київ - столиця України»; арабська в схожому місці ставить «він» чи «вона».
З неозначеного підмета арабська фразу не починає. Якщо ви повідомляєте, що десь щось є, місце йде першим: في البَيْتِ ضَيْفٌ - «у домі гість». Українська робить те саме: «У хаті гість», а не «Гість у хаті», коли гість новий. Так само влаштовані عِنْدي سَيّارَةٌ («у мене машина») і هُناكَ فُنْدُقٌ («є готель»).
У минулому часі дієслово повертається: «Будинок був великим». Арабська теж уводить дієслово - كانَ, і присудок теж змінює закінчення, переходячи в знахідний відмінок на «-ан»: كانَ البَيْتُ كَبيراً. Українське «був» тягне орудний («був великим»), арабське كانَ - знахідний, але принцип той самий. Заперечення в теперішньому - не просто «не», а окреме слово لَيْسَ, теж зі знахідним: البَيْتُ لَيْسَ كَبيراً - «будинок не великий». Докладніше - у темах про كانَ і про заперечення.
Дієслівне речення, для порівняння, починається з дієслова й розповідає про подію: ذَهَبَ سامي إِلى السّوقِ - «Самі пішов на ринок».
Застосуйте цю граматику у вправах курсу A1
Вправи для практикиالبَيْتُ كَبير
Дім великий
аль-байту кабіір - означений підмет + неозначений присудок, і «є» лише мається на увазі, як в українському «Дім великий».
الطَّقْسُ جَميل
Погода прекрасна
ат-таксу джаміль - ل артикля розчиняється в сонячній ط, а зв'язки немає. جَميل - «гарний, прекрасний»; طَقْس чоловічого роду, тож і прикметник чоловічий, хоч «погода» в нас жіночого роду.
هِيَ مِن لُبنان
Вона з Лівану
хійа мін лубнаан - присудок тут прийменникове сполучення (مِن + іменник), як в українському «Вона з Лівану».
السَّيّارَةُ جَديدَة
Машина нова
ас-саййаарату джадііда - підмет жіночого роду (на ة) вимагає присудка жіночого роду, теж на ة. Тут рід збігається з українським («машина нова»), але так буває не завжди.
مَرّاكُشُ مَدينَةٌ حَمْراءُ.
Марракеш - червоне місто.
Власна назва як підмет (означена й без ال) і неозначений присудок. Старі мури з червоної глини дали Марракешу прізвисько «червоне місто». حَمْراء - жіночий рід від أَحْمَر, в узгодженні з مَدينَة; українське «місто» середнього роду, та арабській до цього байдуже.
أُمّي في المَطْبَخِ.
Мама на кухні.
Присудок - сполучення з прийменником, як в українському «Мама на кухні», і теж без дієслова. «Моя мама» означена завдяки закінченню ـي, тож із неї можна почати фразу.
القاهِرَةُ هِيَ عاصِمَةُ مِصْرَ.
Каїр - столиця Єгипту.
Обидві частини означені (عاصِمَةُ مِصْرَ означена через مِصْر), тому між ними вставлено займенник هِيَ - жіночого роду, як القاهِرَة. Він грає роль зв'язки там, де українська на письмі ставить тире. А от для нас Каїр - «він».
المَتْحَفُ لَيْسَ مَفْتوحاً اليَوْمَ.
Музей сьогодні не працює.
لَيْسَ заперечує речення без дієслова, і присудок після нього переходить у знахідний відмінок на «-ан»: مَفْتوحاً, а не مَفْتوحٌ. Самого «не», як в українській, тут замало.
Перевірка для цієї теми готується
Готові підказки безкоштовні
Практикувати в курсі
Застосуйте цю граматику у вправах курсу A1