Особові займенники

Особові займенники: أَنا، أَنْتَ، أَنْتِ، هُوَ، هِيَ...

Арабські окремі займенники розрізняють особу, число і рід. Чисел три, а не два: однина, двоїна (рівно двоє) і множина. А рід є й у другій особі: «ти» чоловікові й «ти» жінці - різні слова.

Рід не розрізняється в трьох місцях: أَنا («я»), نَحْنُ («ми») і двоїнні أَنْتُما та هُما - вони годяться і для чоловіків, і для жінок.

Без «є» - як в українській

Тут українська допомагає. Ми кажемо «Я студент», а не «Я є студент», - і арабська так само: أَنا طالِبٌ. هِيَ مِنْ تونِسَ - «вона з Тунісу». Жодної зв'язки додавати не треба (докладніше - у темі про іменне речення).

أَنْتَ чи أَنْتِ

Українське «ти» одне для всіх. Арабська обирає за співрозмовником: أَنْتَ (анта) - чоловікові, أَنْتِ (анті) - жінці. Без огласовок обидва пишуться أنت, тож слухайте останній голосний. Сама ідея вам знайома з минулого часу: «ти прийшов» чоловікові, «ти прийшла» жінці. Арабська розрізняє це ще й у займеннику, і в «твій» (اِسْمُكَ / اِسْمُكِ), і в дієсловах теперішнього часу. Сказати жінці أَنْتَ - типова помилка, і її добре чути.

«Ви» у звичайному мовленні - не ввічлива форма

Ось головна пастка. Українське «Ви» - це і множина, і ввічливе звертання до однієї людини («Пані Олено, Ви підете з нами?»). Арабське أَنْتُمْ у звичайному мовленні - лише множина. До однієї людини, навіть старшої й шанованої, звертаються на أَنْتَ або أَنْتِ, а пошану передають звертаннями й формулами: يا أُسْتاذُ, حَضْرَتُكَ, تَفَضَّلْ. Частка يا працює, як наш кличний відмінок: يا أُسْتاذُ - приблизно «пане вчителю». Сказати أَنْتُمْ одній людині «з ввічливості» - означає звернутися до неї як до групи.

«Вони» розрізняють рід

Українське «вони» роду не розрізняє: «вони прийшли» - хоч про чоловіків, хоч про жінок. В арабській هُمْ - про чоловіків або змішану групу, هُنَّ - лише про жінок. Змішана група отримує чоловічу форму, тож أَنْتُمْ і هُمْ знадобляться значно частіше.

Двоїна

Двоїни в сучасній українській немає, але сліди лишилися: «очима», «плечима», «дверима» - старі форми двоїни. В арабській вона жива: هُما أَخَوانِ - «вони (двоє) брати», أَنْتُما - «ви двоє». Поки що їх досить упізнавати.

«Воно» тут - «він» або «вона»

Як і в українській, річ заміняють займенником її роду: книжка - «вона», стіл - «він». Але рід береться з арабського слова, а він часто не збігається з українським. أَيْنَ الكِتابُ؟ - هُوَ عَلى الطّاوِلَةِ. - «Де книжка? - Вона на столі», але арабською книжка - «він», هُوَ. Середнього роду немає, тож українське «воно» в арабській теж стає هُوَ або هِيَ: «вікно» - النّافِذَةُ, «вона».

Коли займенник випускають

І це вам знайоме: дієслово вже показує особу, тому займенник зазвичай не потрібен. Як українське «Живу в Києві» без «я», так і أَسْكُنُ في دِمَشْقَ - «живу в Дамаску». أَنا додають для наголосу чи протиставлення: أَنا أَسْكُنُ في دِمَشْقَ، وَهُوَ في حَلَبَ. А в реченні без дієслова займенник лишається: أَنا طالِبٌ.

Вимова: أَنا - «ана», з коротким кінцевим «а»; аліф тут лише на письмі. هُوَ і هِيَ починаються з легкого глухого видиху, а не з дзвінкого українського «г» чи грубого «х».